1 Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського: 2 Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, — все марне! 3 Що за хосен чоловікові з усієї праці його, що він працює під сонцем? 4 Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки. 5 Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити. 6 Вітер повіє на полуднє, потім поверне ʼд півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся. 7 Усі ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти. 8 Всі річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи. 9 Що було колись, те буде й знов, і що діялось, те й діяти меться, й нема нового нічого під сонцем. 10 Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів. 11 Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памяті того, що колись постане. 12 Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі; 13 І віддався цілим серцем тому, щоб слідити та мудро вивідувати все, що діється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались! 14 Видав я все, що робиться під сонцем: — що ж? усе марнота й мука для духа. 15 Криве не буде простим, а чого нема, те ні-що й рахувати. 16 Я говорив в мойму серці: Ось я став великим, і придбав більш мудрості, ніж усі ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудрості й знання. 17 І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересвідчився, що й се томить духа; 18 Бо в кого більш мудрості, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, — прибільшує й гризоти.