1 Се слова царя Лемуїла; наука, яку дала йому мати його: 2 Що ж, сину мій? що, дитино тіла мого? що, обітниць моїх ти сину?*Що пораю тобі? 3 Не оддавай жіноцтву сил твоїх, ані поступків твоїх тим погубницям царів. 4 Не царям, Лемуїлю, не царям пити вино, не князям сикер попивати, 5 Щоб вони, напившись, права не забули та й не покривили суду всіх людей убогих. 6 Дайте сикеру бідоласі, й вина тим, що їх серце в горю; 7 Нехай випє й свої забуде злидні, та не думає все про свої страдання. 8 Отверай уста за того, хто голосу ніде не має, та щоб сиріт боронити. 9 Одверзай уста твої на правосуд та для справи бідного й нужденного. 10 Хто знайде жінку честиву? ціна їй перел дорожша; 11 Серце мужове певне її, й не малий з неї прибуток; 12 Платить вона добром йому, а ніколи злом, покіль віку її. 13 Дбає про лен та вовну, й охочо працює власними руками. 14 Мов купецький корабель той, здобуває хліб здалека. 15 Встане вдосвіта, домашнім роздасть їжу, а дівкам їх діло. 16 Схоче поля — є й на поле; з свого дорібку садить виноградник. 17 Оперізуєсь силою й кріпить руки свої. 18 Бачить, що праця чесна й добра, проте світло в неї не гасне й пізної ночі. 19 Простягає руки до прядки, а палці її беруть веретено. 20 Долоню свою розтулює бідному, подає руку нужденому. 21 Не боїться, що рідні студено буде; — вся семя має подвійну одежу. 22 Робить вона собі коври; висон, пурпур — її одежа. 23 Мужа її всяке знає; сидить він у воротях між громадськими мужами. 24 Тче вона покривала й продає, а пояси доставляє купцям Финикийським. 25 Трівкість і краса — одежа її, й весело глядить вона в будущину. 26 Уста свої отвирає лиш на слова мудрі, на язиці в неї — лагідна наука. 27 Пильно вона наглядає за порядком в домі, і не знає їсти хліба — нічо не робивши. 28 Встають діти, — її величають, і муж її всюди вихваляє: 29 Много женщин честивих, — ти ж усіх перевисшила! 30 Бо принада — річ непевна, пишна врода — річ минуща; богобоязлива ж жінка — от кого хвалити треба! 31 Платіть же їй після того, що її надбали руки; славіть її у громаді за її учинки!