1 Се слова Агура, сина Якейового, — слова вдуновені, що сказав їх сей чоловік Ітіїлові й Укалові: 2 Справді, я більший невіжа, ніж хто небудь зміж людей, і мудрості людської нема в мені; 3 Я премудрості не вивчивсь, і знання святих я не маю. 4 Хто взійшов на небо, й зійшов із неба? Хто вітри стулив у кулаці в себе? Хто, мов в одежину, повгортав води (надземні)? Хто поставив всі земні гряниці? Яке імя йому? Яке імя синові його? Хиба ти се знаєш? 5 Всяке слово в Бога — чисте; він — охорона вповаючим на його. 6 Не додавай нічого до слів його, щоб він не доказав тобі твоєї неправди. 7 Двох речей прошу я в тебе, не відкажи мені, покіль я умру: 8 Марноту й неправду держи далеко від мене; ні злиднів ні багацтва не давай мені, а живи тілько щоденним хлібом, 9 Щоб я, не голоден, не відрікся тебе, кажучи: Хто мені Господь? а в злиднях не став красти, а відтак не призивав імя Бога мого марно. 10 Не прискаржуй злобно раба перед його паном, щоб той не прокляв тебе, й ти не провинився. 11 Є такі, що проклинають і рідного батька; є, що не благословляють і рідної неньки. 12 Є такі, що в себе в очах чистими здаються, хоч вони не вмиті з погані своєї. 13 Є такі, що в гору глядять очима, геть то піднімають повіки свої. 14 Є такі, що в них зуби, як мечі, а челюсті — ножі, щоб убогих пожирати і злиденних їсти. 15 Ненаситність дві дочки має: „давай, давай!‟ А навіть — три ненаситні, ба й четверта не скаже: годі! 16 Преисподня та й утроба неплодна: пісковина, що води несита, земля, що поливаннєм, та огонь, що не скаже: годі! 17 Око, що поругає батька й не знає покори перед матіррю, нехай виклюють ворони на ріці й вижруть орлята. 18 Троє річей дивовижних на світі про мене, ба чотирох я не розумію; 19 Шлях в орла під небесами; дорога гадини на скелі; дорога корабля на морі, й дороги мужчини до дівчини. 20 Та й у перелюбниці стежка такова ж: вдовольнилась, обтерла рот собі, та й каже: Я ж нічого поганого не зробила! 21 Під трома земля трясеться, ба чотирьох здержати не може: 22 Раба, що зацарює; безглуздого, як пожитку має доволі, 23 Плюгаву женщину, коли заміж вийде, і служебку, як займе місце господині своєї. 24 А ось чотирі малі на землі, що мудрійші над мудрих; 25 Мурашки, — народ слабонький, а літом наготовлюють запаси собі; 26 Миші, — народ слабосилок, а на скелях хати собі будують; 27 В сарани царя немає, а вся вона, мов військо, полками виходить; 28 Павук лапками спираєсь, та він і в палатах у царя буває. 29 А сі троє мають ходу стрійну, ба, четверо гордо виступають: 30 Лев, — силач між зьвірами, нікому не вступить; кінь і козел, та царь серед свого народу. 31 Коли ти, загнавшись в лютості, зробив безумство коли, та знов замислив недобре, то затули уста рукою; 32 Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнів виводить сварку.