1 В році, коли царь Озія помер, бачив я Господа на високому й піднесеному престолі, а краї ризи його наповнили храм. 2 Кр угом його стояли серафими, а кожен о шістьох крилах: двома закривав собі кожен лице, двома закривав собі ноги, а двома літав. 3 І покликували вони один до одного: Свят, свят, свят Господь сил, вся земля повна слави його! 4 І хитались підвалини й пороги від голосного поклику їх, а будинок сповнився димом. 5 І промовив я: Горе мені! погибель моя! я бо людина з нечистими устами, й живу між людьми з нечистими губами, — а се ж очі мої бачили Господа сил небесних! 6 На се прилетів до мене один серафим із жаріючим углем у руці, що взяв кліщами з жертівника; 7 І приторкнувся ним до моїх уст, і промовив: Приторкнулось оце до твоїх уст, і взята від тебе беззаконність твоя й з гріха твого ти очищений. 8 І почув я голос Господень, що говорив: Кого б мені послати, й хто нам пійде? І сказав я: Ось я, пошли мене! 9 І відказав він: Іди й промов до тих людей: Слухати мете й не зрозумієте, і дивити метесь очима, та не вбачати мете; 10 Бо запеклося серце в сього народу, й тяжко чують ушима, та й очі свої затулили, щоб не бачити очима, й не почути ушима; й не второпають серцем, та й не навернуться, щоб я їх оздоровив. 11 І промовив я: Докіль же сього, Господи? А він сказав: Докіль не опустіють міста й не зостануть без осадників, а доми без людей, та докіль земля отта цілком не стане пустинею. 12 І далеко займе Господь людей (в неволю), й пусто-глухо в землі стане. 13 І коли б ще десята частина зосталась на ній і назад вернулась, та знов буде спустошена; та як із теребинта й з дуба, коли їх зрубати, зостається корінь, так святе насіннє вийде з кореня того.